Юля Гонтарук: «Шок на Кіношоті!» або «Я не вважаю, себе досвідченим кінематографістом, я вважаю себе

Наші автори діляться досвідом

Юля Гонтарук молодий, але вже досить досвідчений режисер. За її плечима дебютний кінофільм «Алкоголічка», документальний фільм «10 секунд» та ціла низка нових проектів, і звичайно ж фестивальний досвід в якості учасника. А нещодавно режисерку запросили на кінофестиваль «Кіношот» як одного з членів журі. Юля ділиться враженнями від фесту з Letter To Fest.

Які враження від цьогорічного «Кіношоту» на якому ти була у складі журі?

Я не очікувала, що мені напише Андрій Панченко і запросить мене в журі. Адже, я ніколи не була в журі до цього, і це так поважно, тому спершу я навіть здивувалася, а потім звісно ж погодилась. Враження від фестивалю дуже приємні. Організатори фестивалю дуже ризиковані хлопці і я їм про це неодноразово говорила особисто, адже вони нарешті вирішили в Черкасах привити людям якийсь смак до кіно. Я розумію, як важко робити кінофестиваль у маленькому містечку, але це надзвичайно важливо, і в першу чергу для глядача. Організатори дуже переживали за все, переживали щоб нам (журі) було добре - приділяли багато уваги мені, за Гусєву і Захеревичу (посміхається). Загалом, організація дуже хороша. Сам показ цікавий. Програма була важка, тому що коли я дізналася скільки фільмів там буде, в мене був невеличкий шок. Шок на «Кіношоті» (посміхається). Адже мені сказали, що буде один день показу, саме конкурсної програми, яку ми оцінюємо. І вона буде іти нон-стопом, і це буде 215 хвилин на великому екрані на open air. І для мене це було страшно в плані того, що я навіть написала про це у фейсбуці, що круто бути в журі, але коли ти просто приходиш на фестиваль просто в якості конкурсанта або просто подивитися фільми. Якщо тобі не сподобалось, ти можеш просто встати і піти. А тут, ти - журі, ти маєш подивитися всі роботи і ти не можеш просто посеред показу встати і піти. Ти ніби прив¢язнаний. Але це був дуже цікавий експірієнс.

Чи сподобався тобі цей новий досвід?

Чесно – так! З одного боку - ти не можеш сказати, що це програма топових фільмів, але з іншого боку - це фільми, які дійсно зачепили когось. І це не аматорське кіно, там були дуже цікаві роботи. Для мене було важливим, не те що я буду в журі, а зрозуміти в якому векторі зараз рухається наш молодий кінематограф. Адже короткометражки - це супер відображення того, як зараз мислить українське кіно. Повний метр це вже набагато складніше, ти вже по-іншому підходиш до фільму, це вже більша відповідальності і все інше. А коли це короткий метр, ти можеш робити все що хочеш. Тобі для цього не потрібні супер великі гроші, і ти, як режисер, можеш якось проявитися. Тому мені було цікаво, який зараз, не скажу тренд, але в якій стилістиці знімають, куди ми рухаємось і взагалі, що зараз відбувається.

члени жюрі фестивалю "Кіношот"

А чим особливий кінофестиваль «Кіношот»?

Це фестиваль короткого метру в Черкасах. Вони запрошували тільки українських режисерів і тільки з українськими фільмами.

Яким фільмам ти надавала перевагу, коли була в журі? Що тобі важливо було побачити у стрічці, аби ти поставити високий бал?

Бути в журі досить відповідально, бо ти розумієш, що в кожній роботі тобі потрібно знайти щось цікаве. Я не знаю чим керувалися мої більш досвідченні колеги, зокрема відомий кінокритик Гусєв, котрий є членом ФІПРЕССІ, який був у Локарно, який на той момент щойно повернувся з Одеського кінофестивалю і він деякі фільми вже бачив, але я керувалася тим, аби кіно мене зачепило. Якщо воно мене зачепило, якщо викликало якусь емоцію, то тоді воно працює. А якщо це просто якась історія, котра просто проходить повз мене, і вона типова і таких вже багато було, то воно не працює. Для мене було важливим, що я отримаю від цього фільму. Декілька робіт були на кшталт анекдоту, тобто екранізація анекдотів, це те що ми робимо на другому курсі режисури в університеті. І ти бачиш, що це непогана історія, але це дуже коротка річ, яка не є чимось цікавим творчо і чимось взагалі цікавим для нас - для суспільства. Однак, не було рівнозначних робіт. Десь була сильніша акторська робота, десь сценарій був просто в провалі, але гарна операторська робота, тобто не було таких «рівних» робіт. Все одно, десь щось все рівно випадало. Але загалом, якщо в цілому подивитися на програму, яку організатори відібрали, то вона цікава, вона працювала.

Які теми переважали на цьогорічному «Кіношоті»?

Було декілька робіт, які стилістично були в тому, що зараз є в світовому кінематографі, так би мовити - трендові. В основному ці роботи віддзеркалюють наше сьогодення – це рухлива камера, історія в якої немає якихось сценарних нагромаджень, немає якоїсь супер крутої камери і всього іншого. Це роботи, які не є псевдодокументальними, але вони в русі із часом. Було багато і класичних робіт, були навіть і робити телевізійних режисерів.

Кращий фільм, який ми обрали одноголосно – це був фільм «Зірка Давид». Дуже цікава історія, вона взагалі була неординарна. Це історія про інтернат для дівчат-єврейок (хасидів). Я ніколи не знала, що в нас в Україні є такий інтернат, а це окремий світ взагалі. Там історія дорослішання цих дівчат, вони живуть дуже в жорстких рамках і плюс це все підкріплюється їхніми нормами. Тут режисер переді мною бере і відкриває трошечки цього світу і це надзвичайно цікаво. До того ж це зроблено добре, там цікавий рубаний монтаж, і плюс це смішно. Це така спроба зробити чесно, ні під кого не підлаштовуючись, свою історію. Для мене це стало найкращим фільмом. І для моїх колег теж. За найкращу режисуру дали фільму «Сумне обличчя». В головній ролі знімається Сергій Малюга, а ще цей дідусь, якому дали безлімітну акредитацію на фестиваль «Молодість». Там дуже цікава історія – це фільм-метафора. Історія про те, що вийшов закон, що всі мають посміхатися, а один чоловік не посміхається і його за це пресують на допитах, бо він не такий як всі. Постфактум, це історія про Радянській союз, про репресії. В режисера «Сумного обличчя» вийшло якісно зняти цю історію, а по-друге з художником пророблена велика робота і це одразу помітно. Наприклад, є герої, в яких на обличчях спеціальні штуки, які натягують посмішки, а це ж придумати треба було! До того ж, це була зріла, продумана робота. Також, ще десь чотири чи три роботи було з темою про АТО, і коли я бачила їх, то я дуже прискіпливо до них ставилась, тому що я дуже багато часу там провела і дуже багато знімала документальних своїх робіт на цю тему, і я одразу відчуваю фальш і де, люди цим просто педалюють.

А особисто тобі більше подобається бути учасником чи суддею?

Я не знаю, адже це такі полярні речі. Якщо суддя, то ти такий поважний ходиш. Хоча я не була поважною, я з усіма ходила, розмовляла (посміхається).

Ти, як вже досвідчений кінематографіст, котрий побував учасником багатьох фестів будеш продовжувати і надалі «фестивалити»? Якщо, так, то що це дає вже досвідченим митцям?

«Фестивалити», як учасник, я звісно буду! По-перше, я не вважаю себе досвідченим кінематографістом, я вважаю себе молодим кінематографістом. В мене ще не має повнометражного дебюту. Я не буду себе принижувати, але я не відчуваю себе якимось гуру. Мені ще потрібно знімати і знімати. Я вважаю, що я тільки зараз формую свій режисерський погляд. Фестивалі – це супер досвід! Це розуміння того, чи правильно ти взагалі рухаєшся. Чи сприймає глядач твоє кіно, чи є в ньому щось, що може зачепити. Плюс фестивалі потрібні для того, аби обмінюватись досвідом, це певні знайомства, певне спілкування. Особисто мені на фестивалі важливіше зустрітися з певними людьми, поговорити, адже це такий майданчик більше для обміну, а ніж для перемоги. Те, що тебе взяли в конкурс, це вже дуже сильно. Раніше я думала, що все залежить від журі, і мій фільм може не потрапити під формат чи ще щось. Зараз у мене змінилося ставлення до журі повністю. Тому що я розумію, що справді на фоні всіх робіт ти вибираєш найсильнішу з того, що в тебе є. І ти не обираєш те, що не є типовим. До того ж, участь у фестивалі стимулює. Коли мене на «Кіношоті» спитали на прес-конференції про фестивалі, я відповіла що дуже рада, що ви робите цей фест в Черкасах, адже маленькі кінофестивалі в Україні дуже потрібні. І в першу чергу, це потрібно нам, режисерам. Чим більше майданчиків, тим більше конкуренції. Більше можливості, що тебе побачать і почують. Це формує певний зріс кінематографістів в Україні. І це дуже важливо! Нехай ці фестивалі будуть «кульгаві», але це формує нас, кінематографістів, і це формує глядача. І цього треба робити, якомога більше. Я дуже люблю кінофестивалі. Я зараз подаюся з Letter To Fest на різні фестивалі, і завжди тримаю кулачки аби кудись пройти (посміхається). Адже коли тебе відзначають, ти розумієш, що рухаєшся правильно!

Скажи, а що кінофестивалі дають молодим кінематографістам, котрі тільки починають свій шлях в кіно?

Молоді кінематографісти не бійтеся, знімайте і подавайтеся на фестивалі! Адже це можливість побачити своє кіно на великому екрані і на рівні з іншими фільмами зрозуміти свій рівень. Це дає поштовх щось робити далі.

Яка роль компаній, що займаються фестивальною дистрибюцією, в житті фільму?

Велика роль і такі компанії дуже потрібно! З власного досвіду знаю, що коли зняла свою «Алкоголічку» я певний час сама відправляла її на фести, а потім почався Майдан і стало не до того, і я якось забила на фільм. Але якби я більше відсилала кудись, то більше було б перемог. «Десять секунд» в мене взагалі немає часу відправляти на фестивалі. Тому такі організації як Letter To Fest потрібні, адже вони відправляють і повністю контролюють твій фільм. Бо можна відправити і забути про свій фільм взагалі. І кіно має жити, тому дуже важливо, щоб була фестивальна дистрибуція.